Перші кроки молодого педагога









План роботи
школи молодого педагога

Тема занять

Зміст занять

Види  занять

Лекція
Семінар
Практика
1. Підвищення кваліфікації, самоосвіти і саморозвитку педпгога
Що зроблено в минулому році, чим незадоволені

+


2. Психологічна готовність педагога до уроку

Знання підліткової психології, психології творчості, психології спілкування. “Я педагог, знаю свої недоліки і переваги, іду на урок”


+
3.Педагогічна техніка, як форма організації поведінки педагога
Поняття педагогічної техніки, типові помилки молодого педагога



4. Типи, фази і особливості уроку
Як я починаю урок; які типи уроків мені більше всього вдаються; як я організовую пізнавальну і творчу діяльність учнів на уроці; як я намагаюсь боротися з втратою часу на уроках; як я забезпечую індивідуалізацію і диференціацію на уроці; як даю домашнє завдання і перевіряю його виконання; як використовую стимулюючу роль оцінки

+
+
5. Ораторська майстерність педагога
Вчитель захищає якусь ідею, експеримент, досвід
+

+
6. Організаційно-психологічний момент – камертон уроку
Гра-тренінг: кожний показує варіант початку  уроку. Після чого проводиться колективно рефлексія переваг і особливостей цієї роботи


+
7.Спілкування - як психолого-педагогічне явище
Психолого-педагогічні відносини педагог – учень, педагог - педагог, педагог - адміністрація

+
+
8. Як і для чого потрібно працювати з батьками
Діагностика батьківських інтересів. Система роботи з батьками. Масові та індивідуальні форми взаємодії  з батьками. Чому вчити батьків?
Психолого-педагогічні  причини неуспішності та способи їх подолання в умовах диференціації навчально-виховного та виробничого процесу

+
+
9. Ідеальна модель  педагога
Культура і техніка педагогічного спілкування., техніка вирішення педагогічних конфліктів, техніка рухів, проблеми педагогічних вимог, техніка саморегуляції, культура зовнішнього вигляду (одяг, взуття, прикраси, зачіска, макіяж)
+

+
10. Ви завідувач кабінетом, майстернею
Основні документи та навчально-плануюча документація, яка повинна бути в кабінеті та майстерні
+


Заняття №4

ТИПИ УРОКІВ ТА ЇХ СТРУКТУРА
Як ми вже говорили, основною формою організації навчально-виховного процесу є урок. Однією з важливих умов проведення уроку є раціональний вибір його типу й дотримання основних елементів його структури.
Досить часто спостерігається невідповідність між типом уроку та його основними структурними елементами (наприклад, в уроці систематизації й узагальнення взагалі відсутня систематизація в певній системі взаємозв'язків, а є лише повторенням окремих фактів або дій у вигляді переліку). Особливо це стосується уроків у вигляді ігор, змагань тощо. Типовою помилкою є й те, що іноді підмінюються поняття «визначення теми, мети й завдань уроку» з «мотивацією» навчальної діяльності.
Кожен проведений учителем урок є унікальним і відрізняється від інших метою, змістом, методами, структурою тощо. Необхідність об'єднати уроки в певні групи виникла в педагогіці досить давно. На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв'язана. Як відмічає В.М.Андрєєва, існує більше десяти типологій, що пояснюється різноманітністю ознак, за якими дослідники класифікують уроки. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

Наприклад, С. В. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:
• вступні (увідні);
• первинного ознайомлення з матеріалом;
• формування понять, установлення закономірностей і правил;
• повторення та узагальнення;
• застосування здобутих знань на практиці;
• формування навичок (тренувальні);
• контрольні;
• комбіновані.
І. Н. Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:
• урок-лекція;
• урок-бесіда;
• урок-екскурсія;
• кіноурок;• урок із різними видами занять;
• урок самостійної роботи учнів;
• лабораторні та практичні.
Найважливішою складовою навчально-виховного процесу, його відправною точкою є дидактична мета. Тому, на думку В.М.Андрєєвої, найбільш реальними й наближеними до практики є типології, в основу яких покладено саме цей критерій, що розроблявся Б. А. Онищуком, Г.Т. Щукіною, Н. А Сорокіним, М. І. Махмутовим, І. Ф. Харламовим та ін. Узагальнена класифікація має такий вигляд:
• урок формування (засвоєння) знань;
• урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;
• урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;
• урок узагальнення та систематизації знань;
• урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;
• комбінований урок.
Кожен із цих уроків може бути проведений у різних формах (лекції, гри, уявної подорожі, практичної роботи тощо), тому доречно в поурочних планах окремо записувати тип уроку й форму його проведення та обов'язково чітко формулювати мету.
Тип уроку викладач обирає залежно від місця цього уроку в межах теми, його змісту й завдань, віку учнів, власного досвіду та ін. Кожному з типів уроку відповідає певна структурна послідовність, хоча сьогодні вона вже не регламентується настільки жорстко (наприклад, може бути змінена їх послідовність, один із етапів — стати частиною іншого або взагалі бути виключеним).Тому, пропонуючи цю пам'ятку, лише даємо загальні настанови рекомендаційного характеру.
 Пам'ятайте, що урок— це результат вашої творчості!
Урок засвоєння нових знань
Мета: оволодіння учнями новими навичками, матеріалом та новими способами діяльності.
Структура:
1. Організаційний момент.
2. Підготовка до сприйняття матеріалу або актуалізація опорних знань, умінь, уявлень та чуттєвого досвіду.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4. Оголошення теми, мети, завдань уроку.
5. Вивчення нового матеріалу (первинне засвоєння).
6. Осмислення нових знань, умінь.
7. Закріплення, систематизація та узагальнення.
8. Контрольно-коригувальний етап.
9. Підбиття підсумків уроку.
10. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання.
Найчастіше таким уроком є вступний урок курсу (теми, розділу), коли він незначною мірою пов'язаний з темою попереднього уроку. Також доречно обрати цей тип у випадку, коли зміст матеріалу складний, об'ємний, містить значну кількість нових понять і положень.
Може використовуватись пояснювально-ілюстративний, проблемний виклад. Заняття можна провести у формі бесіди, лекції, уявної подорожі чи екскурсії, відеоуроку, навчальної конференції з підготовленими доповідями (повідомленнями) учнів. Під час проведення уроку доречні конспектування, складання тез, опорних схем, робота з підручником, картою, довідниками тощо. Головне, щоб вивчення нового матеріалу учнями відбувалося не пасивно, а в ході різноманітної активної пізнавальної діяльності.
Урок формування та вдосконалення вмінь і навичок
Мета: закріплення й усвідомлення раніше засвоєного матеріалу (знань, умінь, навичок) і формування нових навичок та вмінь.
Основою такого уроку можна назвати тренування в різних варіантах, яке вимагає від учня перенесення знань і вмінь у нові, нестандартні ситуації. Для проведення таких уроків використовується практична робота. У педагогічній літературі саме цей тип уроку рекомендується як найбільш доречний для таких предметів, як фізика, хімія, географія, біологія і, звичайно інформатика. Практичні роботи в значній кількості представлені у навчальних програмах, та й практичні завдання є невід'ємною, складовою фактично кожного уроку інформатики.
Структура
1. Організаційний момент.
2. Актуалізація опорних знань та їх коригування. Повідомлення теми й мети.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4. Вступні вправи (можуть поєднуватись із поглибленням або вивченням невеликих порцій нового матеріалу та ознайомленням з правилами, алгоритмами виконання певних дій).
5. Пробні та тренувальні вправи (Використання вивченого в стандартних умовах).
6. Творчі вправи.
7. Підсумки уроку.
8. Домашнє завдання.
Зміст уроків цього типу має значні можливості для великої варіативності завдань і тому сприяє диференціації та індивідуалізації навчання.
Урок формування та вдосконалення вмінь і навичок можуть проводитись у вигляді ігор, змагань, уявних експедицій тощо та поєднувати й індивідуальні, і фронтальні, і групові методи роботи.
Коли на практичну роботу відводиться ціле заняття, то може бути використаний такий тип уроку, як урок використання знань, умінь і навичок. Структура таких уроків складається з таких етапів:
1. Перевірка домашнього завдання; коригування опорних знань, умінь, навичок.
2. Повідомлення теми й мети уроку.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4.Загальний інструктаж, усвідомлення учнями алгоритму дій.
5. Самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя.
6. Звіт про виконання роботи. Узагальнення й систематизація результатів роботи.
7. Підсумки уроку.
8. Домашнє завдання.
Уроки закріплення знань, умінь і навичок (уроки повторення)
Мета: повторення та закріплення, уточнення та поглиблення попередньо засвоєних знань, умінь і навичок.
Особливістю й одночасно складністю цього типу уроків є вміння визначати обсяг навчального матеріалу, виділяти головні ідеї, поняття, правила й добирати відповідні завдання.
Структура
1. Повідомлення теми, мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Повторення основних понять теми.
4. Повторення основних Закономірностей, правил теми.
5. Виконання практичних завдань на повторення й закріплення основних умінь і навичок.
6. Підсумки уроку.
7. Домашнє завдання.
Уроки систематизації й узагальнення знань
Мета: встановлення рівня оволодіння учнями основними теоретичними знаннями, повторення, більш глибоке осмислення навчального матеріалу, приведення його до певної системи.Структура.
1. Повідомлення теми й мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Відтворення та коригування опорних знань.
4. Узагальнення та систематизація понять.
5. Засвоєння провідних ідей і теорій на основі широкої систематизації.
6. Домашнє завдання.
Для систематизації та узагальнення виділяються ключові питання відповідного курсу. Увага звертається на знаходження та розкриття в уже вивченому матеріалі закономірностей, логічно-наслідкових зв'язків, глибокої сутності процесів та явищ; на перехід від окремих до більш широких узагальнень. Слід звернути увагу на те, що систематизація передбачає певну форму відображення окремих фактів у певній системі взаємозв'язків — схему, узагальнюючу таблицю тощо. У жодному разі не можна вважати систематизацією просте відтворення окремих фактів або дій наприкінці вивчення теми. Це буде просте повторення..Урок такого типу може проходити у формі оглядової лекції, бесіди, опитування й виконання системи завдань та ін.
Урок перевірки та коригування знань, умінь і навичок
Мета: перевірка якості та міцності засвоєного матеріалу, сформованості умінь і навичок; внесення коректив.Структура
1. Повідомлення теми та мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Перевірка знання фактичного матеріалу та основних понять.4. Перевірка глибини усвідомлення знань.
5. Використання знань у стандартних умовах.
6. Використання знань у змінених умовах,
7. Збір виконаних завдань (їх перевірка, оцінювання, аналіз, як правило, виконуються до наступного уроку).
8. Підсумки уроку.
9. Домашнє завдання.
Якщо робота проводиться письмово, то пункти 3-6 відображають логіку побудови завдань контрольної роботи.
Такі уроки проводяться наприкінці вивчення теми, розділу й виконують цілу низку функцій: контролюючу, навчальну, виховну, діагностуючу та ін. Уроки перевірки можуть бути організовані досить різноманітно ( у вигляді ігор-змагань, аукціонів, огляду знань тощо), мають широкі можливості для поєднання і індивідуальної, і групової роботи


Заняття№2
Велика дидактика Я. А.Коменського


Геніальний син чеського народу, педагог-класик, основоположник педагогічної науки, великий мислитель, патріот, демократ-гуманіст Ян Амос Коменський належить до числа тих історичних осіб, які своїми творіннями і беззавітним служінням народу здобули вічну славу і любов. В доповіді розкриті дидактичні принципи найбільшого педагога, видатного суспільного діяча XVII століття Яна Амоса Коменського.
Адже багато що, з них увійшло до практики сучасної школи.
Коменського називають батьком педагогіки, вчителем народів. Він створив педагогічні і філософські праці, пронизані духом гуманізму, демократизму, любов'ю і пошаною до людей, пошаною до праці. Коменський проповідував ідею ліквідації станових привілеїв і пригноблення людини людиною, полум'яну любов до батьківщини оптимістичну віру в майбутнє, рівноправність великих і малих народів і пошану до національних прав всіх народів. Він був борцем за припинення і знищення всіх воєн і відновлення загального миру на землі.
Велика заслуга Коменського перед людством полягає в тому, що він з позиції демократизму і гуманізму зміг дати критичну оцінку всій віджилій середньовічній системі виховання. Коменський, враховуючи все те цінне, що було накопичено його попередниками в області теорії і практики виховання, створив педагогічне навчання, яке і до цього дня зберігає свою сучасність і необхідність.
1.ВЕЛИКА ДИДАКТИКА
Головна педагогічна праця Коменського - «Велика дидактика» - була почата ним ще на батьківщині і завершена в Лешно, вже у вигнанні. Цей всесвітньо відомий трактат багато разів перекладався на російську мову (вперше - в 60-ті роки минулого століття). Дидактика, школознавство, теорія виховання і педагогічна психологія вперше в історії педагогічної думки знайшли у «Великій дидактиці» свій предмет і склали в сукупності особливу науку, раніше не існуючу в якості самостійної області знання. Ця наука уявлена тут цілісно: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв'язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що констатує закони і, у свою чергу, ґрунтується на їхній непохитності. «Велика дидактика» - грандіозна система, цілісна теорія вкупі з її обґрунтуванням («філософією виховання»).
Метод навчання, який пропонував Коменський, в повну протилежність методам схоластичної школи, не відвертав дітей від занять, а повинен був порушувати в них радість, перетворюючи оволодіння знаннями в приємне заняття, дозволяючи пройти шлях до вершин науки «без трудності, нудьги, окриків і побоїв, а як би граючи і жартома». Це положення Коменського, звичайно, не слід розуміти буквально: він передбачав для учнів систематичну учбову працю в класі і виконання ними систематично домашніх завдань. Проте при цьому вся робота, що виконується школярами, повинна була відповідати рівню їхнього розвитку, природним схильностям і інтересам, направленим на пізнання навколишнього світу. Коменський вважав, що якщо зміст і методи навчання відповідають дитячим можливостям, їхній допитливості, то і вся учбова праця сприймається дітьми радісно, з щирим задоволенням. Термін дидактика походить від грецького слова didaktikos — навчаючий і didasko – вивчаючий. Вперше термін дидактика був введений у використання в Німеччині у 1613 р. Саме тоді Кристоф Хельвіг та Йохим Юнг, аналізуючи діяльність відомого мовознавця і прихильника навчання рідною мовою Вольфганга Ратке (1572 - 1635), підготували "Короткий звіт з дидактики, або Мистецтво навчання Ратихія". Вже з назви роботи випливає, що автори трактували дидактику як мистецтво навчання.
Аналогічним чином трактував це поняття і Я.А.Коменський (1592 - 1670) у своєму знаменитому творі "Велика дидактика, або Універсальне мистецтво навчати всіх усьому". Однак, Коменський вважав, що дидактика є не лише мистецтво навчання, але й виховання.
Щоб зрозуміти цілі і задачі, які ставив Коменський в своїх працях, перш за все - у «Великій дидактиці», необхідно зробити більш докладний екскурс в історію.
То була епоха наростаючого по швидкості краху феодальних засад життя і надзвичайно хворобливого, але незупинного зростання нових, буржуазних сил і відносин. Світ руйнувався, і світ споглядав. Зіткнення старого з, народженим в XV-XVI століттях і успішно зміцнівши, новим прийняло катастрофічні масштаби. Тридцятирічна війна принесла Коменському біль найжорстокіших втрат і украй важких поразок.
Сформований в альтруїстському і на рідкість мужньому дусі, Коменський створив нову ідейну зброю - пансофію, яка призначалася для знищення зла і встановлення добра на землі. Він бачив своє покликання в поверненні світу понівеченим міжусобицями народам, у встановленні на землі раю, в наближенні «тисячолітнього царства» істини, справедливості, добра, радості і краси.
Будучи предтечею освіти, Коменський вірував в розповсюдження знань як панацеї від жахів усобиць: світ врятується мудрістю (sophia). Пансофія (всемудріє, всезнання) повинна стати надбанням всіх.
Але за допомогою педагогічного інструментарію, сучасної Коменському школи, пансофію розповсюдити було не можна. Всемудріє припускає знання єства речей, а школа учить словам. Мудрість недосяжна без оволодіння науковим методом пізнання, але школа губить розумові здібності отупляючим зубрінням. Пансофія припускає високу моральність, щоб розум не служив злу, а школа, відділяючи знання від розуму, одночасно розводила розум і інтереси, потреби, інтенції, прагнення. Вона не учила головному - любити добро і ненавидіти зло, насолоджуватися пізнанням істини і служити їй.
Для торжества пансофії необхідний був легкий, простий, надійний метод навчання, метод, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Ніякої пансофії не буде також, якщо не учити цілісному, внутрішньо впорядкованому і системно зв'язаному знанню про світ в цілому, про Космос. Отже, треба відкрити спосіб вивчати всіх всьому і всесторонньо.
От чому з'явилася «Велика дидактика». Її не могла викликати до життя задача меншого масштабу. «Універсальне мистецтво вивчати всіх всьому коротке, приємне, ґрунтовно і з гарантією успіху» не могла винайти особу, втілюючи в собі не такий демократичний і революційний дух.
Не могла з'явитися подібна система і раніше XVII сторіччя, колиски Нового часу, нової філософії, нового природознавства, політекономії, політології, права, етики. Люди активної, войовничої думки, потреба в яких породила епоху могутніх народних рухів, оточували Коменського. Це було століття велетнів духу - соціальних утопістів і геніальних вчених: Ф. Бекона, Галілея, Кеплера, Декарта, Спінози, Паскаля, Ферма, Гоббса, Ньютона, Лейбніца. Це було століття, на початковому рубежі якого стояли Сервантес і Шекспір, померлив 1616 році. Це було століття Мільтона, Корнеля, Мольера, Ларошфуко.
Новаторство Коменського безпрецедентне: у «Великій дидактиці» він не тільки систематизував педагогіку, не тільки синтезував відповідно до своєї пансофічної концепції краще з педагогічної думки минулого - він вперше вирішив ряд питань, що були предметом колишніх вікових, епохальних суперечок; він вперше поставив ряд самих найважливіших задач, вперше дав теоретичне обгрунтування педагогічних норм.
Новаторство ідей Коменського ні в якому разі не вичерпано минулими сторіччями. Далеко не всі його розробки належать історії. Ще не вирішено багато «задач Коменського»: немає педагогіки, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Не зняті з повістки дня педагогічної науки і питання формування пізнавальної активності і творчої самостійності; зміцнення міжнаочних зв'язків, створення єдиного, цілісного, системного, впорядкованого знання про світ; школа часом залишається місцем принижень і розчарувань для деяких учнів, замість того щоб бути «будинком радості», де людина научається насолоджуватися пізнанням єства речей і явищ, зміцнює свої сили і відчуває своє зростання. Над розвитком «мистецтва вивчати всіх всьому швидко, приємно, ґрунтовно і з гарантією успіху» психолого-педагогічній науці належить ще багато потрудитися.
В долі ідей Коменського і всієї його педагогічної спадщини можна виділити три основні етапи.
Перший - прижиттєвий, коли Коменський набув світову популярність як автор кращих підручників, перш за все латинської мови.
Другий - пов'язаний з святкуванням 300-ліття з дня народження, коли виник величезний інтерес до педагогічної теорії Коменського. В цей час в багатьох країнах світу переводилися і видавалися багато його теоретичних праць, передусім «Велика дидактика». В Німеччині в 90-ті роки було навіть створено Науково-педагогічне суспільство ім. Коменського. При Музеї військово-учбових закладів в Петербурзі був відкритий відділ Коменського. Саме в ці роки Коменський був одностайно визнаний основоположником школи і педагогіки нового часу.
Третій етап доводиться на 60-70-ті роки XX століття, коли була вперше опублікована і стала піддаватися усесторонньому аналізу підсумкова праця Коменського «Загальна порада про виправлення справ людських».
В наші дні Коменський постає в чині глобально мислячого філософа і суспільного діяча, всі устремління якого направлені на досягнення єдиної гуманної мети, - вдосконалення людської природи і досягнення миру між народами.
2. Дидактичні принципи Я. А. Коменського
Коменський був основоположником педагогіки нового часу. В його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофічна школа» і др.) розглянуті всі самі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному навчанні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи навчання, які звичайно називають дидактичними принципами. Принципами навчання маються на увазі ті положення загальнометодичного характеру, на які спирається навчання і навчання взагалі. В педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання.
Коменський вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив єство цих принципів:
1) принцип свідомості і активності;
2) принцип наочності;
3) принцип поступовості і систематичності знань;
4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.
а.) Принцип свідомості і активності
Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і ґрунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм.
Коменський викрив пануючий протягом багатьох сторіч догматизм і показав, як схоластична школа вбивала у молоді всяку творчу здатність і закривала їй шлях до прогресу.
Коменський вважає головною умовою успішного навчання збагнення єства предметів і явищ. «Правильно навчати юнацтво - це не значить забивати в голови зібрану у авторів суміш слів, фраз, висловів, думок, а це значить - розкривати здатність розуміти речі, щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки (знання)».
Коменський також вважає основною властивістю свідомого знання не тільки розуміння, але і використовування знань на практиці: «Ти полегшиш учню засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вивчав, покажеш йому, яку це принесе повсякденну користь в гуртожитку».
Коменський дає цілий ряд вказівок про те, як здійснити свідоме навчання. Найголовнішим з них є вимога: «При утворенні юнацтва все потрібно робити як можна більш виразно, так, щоб не тільки учитель, але і учень розумів без жодного утруднення, де він знаходиться і що він робить».
Свідомість в навчанні нерозривно пов'язана з активністю вчитися, з її творчістю. Коменський пише: «Ніяка повивальна бабця не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого і сильного руху і напруги самого плоду». Виходячи з цього, одним з найголовніших ворогів навчання
Коменський вважав бездіяльність і лінь вчитися. В своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменський розкриває причини ліні і дає ряд вказівок про те, як її викоренити.
Коменський вважає, що «відсталість є огида до праці в з'єднанні з лінощами». З нею зв'язані:
1) побіжність від роботи і ухилення від робіт, що задаються;
2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;
3) повільність і припинення вже початих робіт».
Лінь вчитися у учнів, по Коменському, виражається в тому, що вони не думають, як би набути самим собі світло істинної і повної освіти, і ще менш того не приймають на себе працю, потрібну для досягнення такої освіти». Коменський вважав, що виганяти лінь потрібно працею.
Виховання активності і самостійності Коменський вважає самою найважливішою задачею: «Щоб все робилося за допомогою теорії, практики і застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними відчуттями, пробував все вимовляти і робити і починав все застосовувати.»В своїх учнів я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, в мові, в практиці і в застосуванні, як єдиної основи для досягнення міцного знання, чесноти, і нарешті, блаженства».
б.) Принцип наочності
Принцип наочності навчання   припускає перш за все засвоєння знань шляхом безпосередніх спостережень над предметами і явищами, шляхом їхнього плотського сприйняття. Наочність Коменський вважає золотим правилом навчання.
До використовування наочності в процесі навчання зверталися ще тоді, коли не існувало писемності і самої школи. В школах стародавніх країн вона мала досить широке розповсюдження. В середні століття, в епоху панування схоластики і догматизму, ідея наочності була віддана забуттю і її припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменський першим ввів використовування наочності як загальнопедагогічного принципу.
В основі вчення Коменського про наочність лежить сенсуалістично- матеріалістична гносеологія. Для обгрунтування наочності Коменський багато раз приводив одну фразу: «Нічого не може не бути в свідомості, що наперед не було дано у відчутті».
Коменський визначав наочність і її значення таким чином:
1) «Якщо ми бажаємо прищепити учням істинне і міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особисте спостереження і плотський доказ».
2) «Тому школи винні надавати все власним відчуттям вчитися так, щоб вони самі бачили, чули, відчували, нюхали, куштували все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.д., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій...»
3) То, що потрібно знати про речі, повинно «викладатися за допомогою самих речей, тобто має, наскільки можливо, виставлятися для споглядання, дотику, слухання, нюху і т.п., самими речами, або замінюватись їх зображеннями».
4) «Хто сам одного дня уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє і запам'ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає найобємніші пояснення,і не бачив всього цього людськими очима.»
Тобто звідси видно, що Коменський наочність вважав не тільки принципом повчальним, але і полегшуючим навчання. Для здійснення наочності Коменський вважав необхідним використовувати:
1) реальні предмети і безпосереднє спостереження над ними;
2) коли це неможливо, моделі і копію предмета;
3) картинки як зображення предмета або явища.
Учбовий ефект всякого спостереження залежить   від того, наскільки ми зуміли вселити учню, що і для чого він повинен спостерігати, і наскільки нам вдалося привернути і зберегти його увагу протягом всього процесу навчання.
Для здійснення правильного спостереження Коменський категорично вимагає: «Хай буде для навчання золотим правилом: «все, що тільки можна надавати для сприйняття відчуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, підлягаюче смаку - смаком, доступний дотик - шляхом дотику. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома відчуттями, хай вони відразу схоплюються декількома відчуттями».
в.) Принцип поступовості і систематичності знань
Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменський вважає обов'язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння учнями систематизованими знаннями в певній логічній і методичній послідовності.
Послідовність і систематичність в першу чергу торкаються наступних питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки; з чого починати навчання і в якій послідовності побудувати його; як встановити зв'язок між новим і вже вивченим матеріалом; які зв'язки і переходи слід встановити між окремими етапами навчання і т.п.
Який зміст вкладає Коменський в своє основне положення -«Навчання повинне вестися послідовно»?
Перша вимога Коменського полягає в тому, щоб був встановлений точний порядок навчання в часі, оскільки «порядок -- душа всього».
Друга вимога торкається відповідності навчання рівню знань учня і «вся сукупність учбових занять повинна бути ретельно розділена на класи».
Третя вимога торкається того, щоб «все вивчалося послідовно з початку і до завершення».
Четверта вимога - «підкріплювати всі підстави розуму - це значить всьому учити, указуючи на причини, тобто не тільки показувати, яким чином що-небудь відбувається, але також показувати, чому воно не може бути інакше.
Адже знати що-небудь - це значить називати річ в причинному зв'язку».
Коменський формулює ряд конкретних вказівок і дидактичних правил для реалізації цих вимог:
Заняття повинні бути розподілені так,   щоб на кожний рік, кожного місяця, дня і години були поставлені певні учбові задачі, які повинні бути наперед продумані вчителем і усвідомлені учнями.
ці задачі повинні розв'язуватися з урахуванням вікових особливостей, точніше кажучи, відповідно задачам окремих класів.
один предмет слід викладати до тих пір, поки він з початку і до кінця не буде засвоєний учнями.
«всі заняття повинні бути розподілені так, щоб новий матеріал завжди грунтувався на попередньому і зміцнювався подальшим».
навчання «повинне йти від більш загального до більш приватного», «від більш легкого - до більш важкого», «від відомого - до невідомого», «від більш близького до більш віддаленого» і т.д.
«Цю послідовність, - говорить Коменський, - необхідно дотримувати усюди; всюди розум повинен переходити від історичного пізнання речей до розумного розуміння, потім до вживання кожної речі. Цими шляхами освіта розуму веде до своїх цілей подібно машинам з власним рухом».
г.) Принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками
Показником повноцінності знань і навиків є вправи, що систематично проводяться, і повторення.
Принцип повторення і вправи також старий, як і саме навчання. Ще стародавній китайський філософ Конфуцій будував систему навчання на принципі повторення і вправи. В середні століття вони стали універсальними методами навчання.
Проте розуміння вправи змінювалося за різних часів і епох у зв'язку із зміною цілей і змісту навчання. За часів Коменського в школах пануюче положення займали формалізм і зубріння.
Коменський в поняття вправи і повторення вклав новий зміст, він поставив перед ними нову задачу - глибоке засвоєння знань, засноване на свідомості і активності навчання. На його думку, вправа повинна служити не механічному запам'ятовуванню слів, а розумінню предметів і явищ, їхньому свідомому засвоєнню, використовуванню в практичній діяльності.
Тому Коменський не випадково називає вправи то практикою, то використовуванням, то хресисом, то автохресисом і ін. «оскільки тільки вправа робить людей   досвідченими у всіх речах, умілими у всьому і тому годними до всього, ми вимагаємо, щоб у всіх класах учні вправлялися на практиці: в читанні, письмі, в повторенні і спорах, в перекладах прямих і зворотних, в диспутах і декламації і т.д. Вправи такого роду ми розділяємо на вправи: а) відчуттів, би) розуму, в) пам'яті, г) вправи в історії, д) в стилі, е) в мові, же) в голосі, з) в правах, і д) в благочесті».
Коменський пов'язує вправи з пам'яттю і пише: «Вправи пам'яті повинні практикуватися безперервно». Але разом з тим Коменський виступає проти механічного запам'ятовування, на користь логічного, і указує:
«Ґрунтовно упроваджується в розум тільки те, що добре зрозуміле і ретельно закріплено пам'яттю».
Також велику увагу Коменський вимагає уділяти фізичному вихованню учнів.
Надаючи велике значення вправам і повторенням, Коменський висуває ряд вказівок і правил для здійснення цього принципу в навчанні:
«Навчання не можна довести до ґрунтовності без можливо більш частих і особливо майстерно поставлених повторень і вправ».
В одній і тій же школі повинен бути «один і той же порядок і метод у всіх вправах».
«Нічого не можна примушувати заучувати, крім того, що добре зрозуміле».
На кожному уроці після пояснення матеріалу вчитель повинен запропонувати
«встати одному з учнів, який все сказане вчителем повинен повторити в тому ж порядку, неначе він сам вже був вчителем інших, пояснити правила тими ж прикладами. Якщо він в чомусь помиляється його потрібно виправляти.
Потім потрібно запропонувати встати іншому і зробити те ж саме...»
На думку Коменського, така вправа принесе особливу користь, бо:
«І. Вчитель завжди буде викликати до себе увагу збоку учнів»
«II. Викладач переконається в тому, що все висловлене ним правильно засвоєно всіма. Якщо недостатньо засвоєно він буде мати можливість негайно виправити помилки».
«III. Коли стільки разів повторюється одне і теж, то найбільш відстаючі   зрозуміють висловлене настільки, щоб йти нарівні з іншими».
«IV. Завдяки цьому, стільки разів проведеному повторенню, всі учні засвоять собі цей урок краще, ніж при найдовшому домашньому корпінні над ним».
«V. Коли таким чином учень постійно буде припускати, так би мовити, до виконання вчительських обов'язків, то в розум вселиться деяка бадьорість і захоплення цим навчанням і виробиться сміливість з воодушевлінням говорити про будь-який високий предмет перед зібранням людей, а це буде особливо корисним в житті».
Коменський розробив такі вимоги для принципу навчання і повторення:
1. «Правила повинні підтримувати і закріплювати практику»
2. «Учні повинні робити не те, що їм подобається, але те, що їм наказують закони і вчителя».
3. «Вправи розуму будуть відбуватися на спеціальних уроках, що проводяться по нашому методу».
«Кожна задача раніше ілюструється і пояснюється, причому від учнів вимагається показати, чи зрозуміли вони її і як зрозуміли. Добре також в кінці тижня влаштовувати повторення».
З цих положень видно, що Коменський вправами і повтореннями повністю підпорядковує задачі свідомого і міцного засвоєння знань учнями. З цієї точки зору багато запропонованих ним правил не тільки є значним досягненням сучасної Коменському дидактики, але і понині зберігають своє теоретичне і практичне значення.
3.Про школу, вчителя та моральне виховання дітей
У «Великій дидактиці» та в «Законах добре організованої школи» Я.Коменського закладені ідеї виховання особистості, виховання людяності в людині. В основі вчення про виховання особистості лежить ідея виховуючого навчання і природо відповідності. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський вмділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість.
Основним у шкільному вихованні дітей вважав дисципліну.
Загалом Я.Коменський вважав, що цінність нації визначається тим, як вона ставиться до школи, до вчителя.
У своїй «Пансофії» вчений мріяв про ті часи, коли війни і ворожба між людьми і людськими спільнотами стануть гуманними, такими, що дозволять у повній   мірі реалізувати визначальну християнську чесноту «Возлюби ближнього».
4.Періодизація і система шкільної освіти
Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на 4-ри вікових періоди по 6 років у кожному. І для окремого періоду пропонувалася своя школа:
-дитинство-від народження до 6-ти років-материнська школа;
-отроцтво-від 6-ти до 12-ти років-школа рідної мови;
-юність-від 12-ти до 18-ти років-латинська школа чи гімназія;
-змужнілість-від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.
Ступені навчання у системі Коменського:
1)Перший ступінь навчання-материнська школа-це сім’я, де проходить життя дитини від народження до 6-ти років. Головним призначенням цієї школи він вважав захист дитини від шкідливих впливів, також створення твердої основи для всієї системи наступного навчання і виховання. Тут визначався зміст, організація, методи виховання дітей у сім»ї та обов’язки батьків.
2)Другий ступінь у системі освіти і виховання Коменського це школа рідної мови-навчання на цьому етапі має проводитись рідною мовою, вчитись мають діти обох статей, незалежно від станів, віросповідань і національності.
3)Третій ступінь навчання, запропонований Коменським, латинська школа чи гімназія - на його думку, це повинна бути всезагальна школа, де навчалися б юнаки незалежно від їх майнового і станового положення. Вони мають складатись із 6-ти чи 7-ми класів. Тут, крім «семи вільних мистецтв»(граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія), пропонувалося вивчати фізику, географію, історію і мораль. Кожному з 6-ти класів гімназії давалася своя назва, і кожен клас включав історію як предмет і підпорядковував її викладання вивченню основної науки. Так, наприклад, 1-й клас-граматичний; 2-й клас-фізичний, де вивчалась історія природознавства; 3-й клас-математичний, де повинна була вивчатись історія мистецтв разом з історією різних винаходів; 4-й клас-етичний-у ньому мали вивчатись історія моралі та найкращі приклади добра; 5-й клас-діалектичний-передбачав вивчення звичаїв різних народів; 6-й клас-риторичний-предметом вивчення якого повинна бути загальна історія, тобто історія всієї землі і всіх народів.
4)Четвертий ступінь навчання-академія і подорож (18-24 роки)-є останнім вищим ступенем навчання в системі Коменського. Академія мала три традиційних факультети: богословський, юридичний і медичний. Велике значення мало забезпечення вищої школи висококваліфікованими вченими, необхідною літературою. До системи занять, поряд з лекціями, входила обов’язкова система самостійної роботи студентів, а також подорожі, які сприяли розширенню знань і вважались обов’язковою частиною вищої освіти.
Встановлюючи таку послідовність вивчення основ наук, Коменський виходив із своїх філософських поглядів, а також із теорії сенсуалізму і був на той час педагогом-новатором.

Висновок
Може це прозвучить дещо помпезно, але Ян Амос Коменський зробив величезний вплив на розвиток педагогічної думки і школи у всьому світі. Його підручники, перекладені на багато мов, отримали широке розповсюдження в багатьох країнах, у тому числі і в Росії в 17 - 18 століттях, були кращими учбовими книгами для первинного навчання на протязі 150 років і послужили зразками для розробки підручників іншими прогресивними педагогами.
Коменський був новатором в області дидактики, висунув багато глибоких, прогресивних дидактичних ідей, принципів і правил організації учбової роботи (учбовий рік, канікули, розподіл учбового року на учбові четверті, одночасний прийом учнів осінню, класно-урочна система, облік знань учнів, тривалість учбового дня т т. д.). Його рекомендації з цих питань до сих пір в основних рисах застосовуються в школах різних країн.
В розвитку педагогіки Коменський, як відзначив Лейбніц, зіграв таку ж роль, як Декарт і Бекон в розвитку філософії, як Коперник в розвитку астрономії.


Список використовуваної літератури :
1. Лордкипанідзе Д.О. «Ян Амос Коменський», изд 2-е,М, Педагогіка, 1970
2. Ніпков К.Э. «Ян Коменський сьогодні»
"Глаголь", СПб 1995
3. Пискунів А. І. «Хрестоматія по історії зарубіжної педагогіки». - М.:
Освіта, 1981.
4. Коменський Я. А. «Велика дидактика». - Ізбр. пед. соч. М., Учпедгиз
1955.
5. Константінов Н. А., Мединській Е. Н., Шабаєва М. Ф. «Історія педагогіки».
- М.: Освіта, 1982.
6. Коменський   Я. А. «Обрані педагогічні твори». Т.2. -м.:
Педагогіка, 1982.
7. Кларін В. М., Джурінський А. Н.,
Я. А. Коменський, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо

І. Г. Песталоцци. -м.:» Педагогіка», 1988.

Немає коментарів:

Дописати коментар